Відкриття української бібліотеки
Після початку війни у 2022 році Оксана створила українську бібліотеку при церкві св. Варвари у Відні. Бібліотека стала культурним осередком для українців за кордоном, зберігаючи рідну мову та запобігаючи асиміляції дітей. Фонд зріс до понад 5700 книг і 15 000 позичань. Ремонт у січні 2024 року дозволив проводити різні заходи, підсилюючи роль бібліотеки.
Моя історія культурного волонтерства у Відні та заснування Української бібліотеки при церкві св. Варвари
Почну з того, що я прокинулася 24 лютого 2022 року через сповіщення на смартфоні про повідомлення від моєї мами. Вона в двох реченнях коротко описала заповіт. Так я зрозуміла, що в Україні розпочалася війна.
Разом із війною в моє життя прийшли довгі дні інтенсивного волонтерства у створеному нашвидкоруч “штабі” при греко-католицькій церкві св. Варвари у Відні. Марші, протести, збори на медичні та гуманітарні потреби , робота з новоприбулими українцями — активна фаза щоденної виснажливої роботи тривала протягом двох місяців. Коли держава Австрія нарешті включилася у вирішення проблем біженців, волонтери нашого штабу організувалися в менші групи і взяли на себе різноманітні напрями. Ми розуміли, що потрібні Україні як короткостроково, так і довгостроково.
Отець Тарас Шагала попросив мене допомогти зі створенням української бібліотеки при церкві, і я, недовго думаючи, погодилася. Це сталося наприкінці квітня 2022 року, і розвиток бібліотеки триває донині. Разом з Оленою Мазуріною та її донькою Анастасією ми налаштували робочу бібліотеку менш ніж за два тижні. Вони приїхали із Сєвєродонецька, втративши там дім, і тільки починали переходити на українську мову. Ця робота допомогла їм пережити стрес, зумовлений переїздом і неможливістю повернутися додому.
Ми створили Google Sheets-таблицю з каталогом книг, а також онлайн-формуляр читача, щоб читачі могли брати книги по QR-коду. Особливістю бібліотеки є те, що вона повністю безкоштовна і в ній немає жодної книги російською мовою. Людина може взяти до прочитання дві книги на три тижні. Ми розпочали з бібліотечного фонду в розмірі 500 книг, які дісталися нам від діаспорної бібліотеки, створеної раніше родиною Вітошинських.
Наша ціль — інтегрувати людей в австрійське суспільство, але зі збереженням української ідентичності
Ми вирішили не переслідувати комерційної вигоди і не вимагати оплату, бо не всі люди змогли б нею користуватися, особливо незахищені верстви, як-от пенсіонери чи багатодітні мам. Разом із отцем ми поставили собі за мету допомогти українцям не забути рідне слово на чужині, а також запобігти асиміляції українських дітей. На жаль, державна політика щодо дітей є не інтеграційною, а асимілятивною. Тому чотири дні на тиждень приходять волонтери і відчиняють книгозбірню для відвідувачів. Я координую цей процес. Бібліотека працює на вихідних і під час усіх свят.
Якщо говорити мовою цифр, то в каталозі бібліотеки зареєстровано більш ніж 5700 книжок, подарованих меценатами або придбаних за гроші з краудфандингу. Ми навіть створили власний мерч — закладки, блокноти та наліпки. За весь час існування книгозбірні в ній встигли поволонтерити понад сто людей, деякі з яких залишаються волонтерами донині.
Наразі в таблиці користувачів є понад 7 тисяч записів. Якщо врахувати, що в середньому людина бере дві книжки (ми робимо винятки з правил і іноді дозволяємо брати три), то це означає, що за весь час книжок було позичено понад 14 тисяч разів.
Ремонт і нове життя книгозбірні
До січня 2024 року приміщення книгозбірні мало не надто привабливий вигляд: не до порівняння з київськими книгарнями. Люди приходили лише за книгами, і ми не могли запропонувати жодних подій, бо не вистачало місця. Я пролобіювала ремонт бібліотеки, і парафія виділила на нього кошти. Таким чином, дизайнер-архітектор Ігор Допілко зробив проєкт, який успішно реалізували.
Я самотужки перебрала весь фонд, щоб актуалізувати каталог. Багато книг, які нам передали меценати, не мали великого попиту серед читачів. Їх та інші видання (наприклад, дублікати книг) я продавала після Служби Божої та на “Благодійній каві”. На отримані кошти закуповувала новинки, які недавно з’явилися на поличках українських книгарень. Таким чином, я спробувала задовольнити попит і створити нову пропозицію.
У січні після ремонту ми перезапустили простір, додавши до нього події. За останні 9 місяців у стінах бібліотеки відбулося понад 45 заходів — від літературних до творчих та мистецьких. Більшість заходів проводяться безкоштовно і з креативом, щоб залучити якомога більше людей. Наприклад, на святі Тараса Шевченка публіка танцювала під пісню “Садок вишневий” гурту “Мертвий півень”. А щоб популяризувати Instagram акаунт бібліотеки, я запустила розіграш “Альманаху чаклуна”.
Я вкладаю дуже багато власних сил, енергії та ресурсів, щоб цей проєкт не просто жив, а й розвивався. Якщо вже говорити повністю відверто, то насправді моєю мрією є створення Українського культурного дому у Відні. Поступово, крок за кроком, наша громада йде до цього. Я напрацьовую необхідний досвід з бібліотекою і, можливо, одного дня ця мрія стане реальністю.